ПОТУРИ́ТИ, рю, риш, док., перех.
1. розм. Прогнати кого-небудь звідкись. Раз учитель потурив його добре, відтоді він став попід вікнами ночами лазити та підглядувати [підглядати], що тут діється (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 172); — Тебе за бешкетництво потурили зі школи (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 109).
2. діал. Кинути, жбурнути. Василь став. Білявий Габелок потурив свинку на Василя (Панас Мирний, IV, 1955, 107).