ПОТВЕРДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОТВЕРДИТИ, джу, диш, док., перех. і без додатка.
1. Визнавати
правильність, істинність чого-небудь, погоджуватися
з чимсь; підтверджувати. Йому здавалося, що мусить
брехати.. Немов Потурайчин умовляв у нього цю
брехню, а він мусив її потверджувати (Лесь Мартович, Тв., 1954,
368); Кат [Мусій Гандзя] лежав на ясному сонці,
потверджував усе, що йому інкримінувалося, зізнавався й не
каявся (Юрій Яновський, Мир, 1956, 237); — О, то мусить
бути дуже неприємно мешкати в такому негарному
краю! — сказала варшав'янка. — А певне! Страх
неприємно, — потвердило кілька панянських голосів
(Леся Українка, III, 1952, 675);
// перев. док. Ще раз
повторити висловлене раніше. [Голос покликача:]
Теофіл все потвердив, що говорив і перше (Леся Українка,
II, 1951, 526);
// Бути свідченням, доказом
правильності, істинності чогось. Виходить, аналіз
Петушека потверджує слова Віктора Михайловича (Юрій Шовкопляс,
Інженери, 1956, 34); Опівдні розвідники повернулися.
Додаткові дані потверджували результати нічної
розвідки: у глибині флангів починався такий глухий край,
що ворог не вважав за потрібне виставляти там навіть
окремі засідки (Олесь Гончар, III, 1959, 96).
2. перев. із спол. що. Засвідчувати відповідність чого-небудь дійсності. Господар узбек, ледве володіючи кількома словами з російської мови, потвердив, що справді його квартирант збирався виїздити до Чадака, навіть коня осідланого замовив (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 41); — Тоді запросіть товаришів, з якими я тікав з концтабору! Вони потвердять, що я не зрадник, я рискував [ризикував] життям, рятуючи їх! (Юрій Яновський, I, 1954, 232).