в означеннях
Тлумачення, значення слова «потилиця»:

ПОТИ́ЛИЦЯ, і, жін. Задня частина голови над шиєю. На потилиці очей нема (Номис, 1864, № 6651); Глибокі зморшки на щоках, на лобі, поморщена темна потилиця од гарячого сонця, грубі руки — все це ніби казало, що йому важко жилося на світі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 172); — До живого нікому не доходило: чужа болячка не болить, чужа потилиця не свербить (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 191); На одному з поворотів машину підкинуло, технік стукнувся потилицею об кабіну і перестав дрімати (Олесь Гончар, III, 1959, 173); Онук, закинувши руки за потилицю, полинув мріями своїми знову до Індії... (Іван І. Волошин, Самоцвіти, 1952, 22).
Гнати (вигнати) в потилицю — те саме, що Гнати в шию (у три шиї) (див. гнати). Пістряка лаяв-лаяв [сотник] на всі боки, та в потилицю і вигнав його з хати, і змінив його з писарства (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 221); — Жени його в потилицю з свого обійстя, бо й тобі вкине за пазуху таку жарину, що душа спопеліє (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 121); Дати (затопити, втелющити і т. ін.) по потилиці, вульг. — ударити ззаду по голові. Старець.., не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть [буханець] та й подавився. Тут інші старці почали його в спину штовхать — хто кулаком стусоне межи плечі, хто костилем ткне під ребро, хто затопить по потилиці (Олекса Стороженко, I, 1957, 34); Денис, втелющив десяцького по потилиці так, що вони обидва зарили носами (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 358); Дістати по потилиці, вульг. — дістати запотиличника; Показувати потилицю кому — тікати від кого-небудь. Суворов знав генерала Река як людину, що не звикла показувати потилицю ворогові (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 75); Побачити, як свою потилицю — ніколи не побачити. Побачив фашист Москву, як свою потилицю (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 420); У (в) потилицю; З потилиці, у знач. присл. — ззаду. А вітри ззаду все трубили В потилицю його човнам (Іван Котляревський, I, 1952, 112); — Гей, пане хорунжий! Ану, візьми з собою завзятців з півсотки та спробуй їм [нападаючим] в потилицю зайти з болота (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 74); Чухати (почухати) потилицю; Чухатися (почухатися) в потилиці: а) задуматися, не знаючи, що робити, як вийти із скрутного становища. Замислився козак, і йому досталось покрутить вуса і почухать потилицю (Олекса Стороженко, I, 1957, 41); Зіжне другий незаможник, подивиться на копи та тільки потилицю почухає: на плечах за десять верст не однесеш. Хоч покинь на стерні (Андрій Головко, II, 1957, 12); — Отак мене випроваджуєш, хазяїне? Ну, що ж. Я піду... піду... Але ти ще почухаєш свою потилицю! (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 104); б) перебувати в нерішучості, не наважуватися діяти. — Про міст треба було всім нам думати раніше. А то чухали потилиці (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 187).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 407.

Коментарі (0)