ПОТИРАТИ, аю, аєш, недок.
1. перех. Терти злегка
або час від часу. — Біда з старим — не дає волі та й
годі... — зітхнувши і потираючи лоб, жалівся Власов
(Панас Мирний, IV, 1955, 132); Розмовляючи і п'ючи пиво,
Пічман весь час потирав долонею свою лисину, немов
хотів її нагріти (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 93);
// у
сполуч. із сл. руки. Кілька разів проводити долонею по
долоні, переважно виражаючи хвилювання,
задоволення і т. ін. Карпо Петрович потирав руки, як
добродушний ведмідь перед уликом меду (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 369);
Ось професор зайшов. Потирає від холоду руки (Ігор Муратов,
Ідуть.., 1951, 93); Діти.. загомоніли, підскакуючи на
партах, потираючи від радості руки (Іван Цюпа, Грози..,
1961, 117).
2. перех. і неперех., перев. ким, також у сполуч. із сл. руки, перен., розм. Знущатися з кого-небудь, зневажати когось. Дука щасливий не спить.. Любо йому у теплі вигріватися, Смішки справляти з гістьми, Любо йому у розпусті купатися, Вік потирати всіми [всіма] (Павло Грабовський, I, 1959, 606); — А доки вони нами руки потиратимуть? Ми їх не чіпаємо, ми до них не ліземо, а вони? Що вони з нас кров точать? (Олесь Гончар, II, 1959, 259).