ПОВ'Я́ЗКА, и, жін.
1. Вузький шматок тканини, яким
обв'язують що-небудь (голову, руку і т. ін.). Пані
Люба недужа лежить з пов'язкою на голові в ліжку
(Степан Васильченко, III, 1960, 223); Жінки клопочуться з ізоляційним
матеріалом, з отією самою синтетичною скловатою,
захищаючись від її гострої пилюки марлевими
пов'язками (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 341);
// Смужка тканини
на рукаві як знак чого-небудь. До нас під'їхав на коні
офіцер військової академії з червоною пов'язкою на
рукаві (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 70);
// Шматок
тканини, бинта і т. ін., що підтримує хвору частину
тіла в потрібному положенні або закріплює на ній
перев'язний матеріал. Остапові зсунулась пов'язка
з рани, і.. йому ніяк не вдавалось зав'язати її
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 374); Рука висіла у нього на пов'язці
(Натан Рибак, Час, 1960, 867).
2. Старовинний жіночий головний убір. Темне волосся, зачесане на проділ, прикривала шовкова біла пов'язка, кінці якої спускалися на груди (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 30).