ПО́ВАГ, у, чол., рідко. Те саме, що поважність.
Велично Атта Троль танцює гордий, Та дружиноньці
кудлатій Цноти й повагу бракує (Леся Українка, IV, 1954, 135).
З повагом — поважно. — Ти, Насте, не вмієш
ефектно виходити до гостей: ти передражнюєш мене, й воно
виходить дуже вже з повагом (Нечуй-Левицький, III, 1956,
236).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 631.