ПОВЧА́ТИ, аю, аєш, недок., перех.
1. Вчити кого-небудь чогось, даючи поради, напучення, пояснюючи, показуючи; напучувати, наставляти. [Лукія:] Як діждеш синів, то повчай їх, щоб вони не були такими бузувірами, як їх.. батько! (Марко Кропивницький, II, 1958, 156); Клим, повен життєвого досвіду, повчав сина, як треба жить (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 268).
2. розм. Бити, караючи за яку-небудь провину. Досталося ж Галі! Параска, як огонь, кинулась на неї.. То не мати повчає своє дитя — то звірюка кинулася на чуже.. Не зоставила мати живого тіла на дочці (Панас Мирний, IV, 1955, 72); Дід вицупив із-за сволока батуру, якою, певно, не раз повчав свого внука Миколку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 323).