ПОВЕРГАТИ, аю, аєш, недок., ПОВЕРГНУТИ і рідше ПОВЕРГТИ, гну, гнеш, док., перех., ритор.
1.
Примушувати падати; звалювати;
// перен. Перемагати.
Всякого ж, хто нашій справі ворожий, сонце хай
спалить, повергне народ (Павло Тичина, Зростай.., 1960, 15);
//
тільки док., перен., діал. Кинути. Не один [сусід] то й
просто скаже: — Повергли би ви того [те]
майстрованнє [майстрування] (Іван Франко, II, 1950, 39).
♦ Повергати (повергнути) в прах — розбивати,
знищувати. Він, сп'янілий від люті, все трощив і повергав
у прах на своєму шляху (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965,
170); Хіба не ми в боях під Сталінградомі
Повергли в прах нападників орду! (Іван Гончаренко, Вибр., 1959,
232).
2. У сполуч. з прийм. в та знах. в. ім. на позначення стану означає: викликати цей стан. Вона, критика, повергала [кухаря] в такий гнів, в таку лють, що страви перекипали на плитах (Олександр Довженко, III, 1960, 428).