в означеннях
Тлумачення, значення слова «поверхня»:

ПОВЕ́РХНЯ, і, жін.

1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Гнат Хоткевич, II, 1966, 106); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Юрій Яновський, II, 1958, 140);
//  Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін. Блакитне небо відбило свої фарби на поверхні води (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 289); Упавши на білу поверхню сметани, соляні крупинки враз подзьобали її сірими цяточками (Іван Сенченко, Опов., 1959, 46);
//  геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф. Поверхня західного Лісостепу дуже розчленована глибокими балками і долинами рік (Ботанічний журнал, X, 1, 1958, 6).
Денна поверхня див. денний.
Виплисти на поверхню див. випливати; Виринути на поверхню — з'явитися (несподівано, раптово). Рафаїл якось автоматично виринув на поверхню, коли Аркадієві треба було позичити грошей (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 47); Ковзати по поверхні — див. ковзати; Лежати на поверхні — див. лежати.

2. мат. Межа, що відділяє геометричне тіло від зовнішнього простору або від іншого тіла; слід руху якої-небудь лінії в просторі. Бічна поверхня правильної піраміди дорівнює добуткові периметра основи на половину апофеми (Геометрія, II, 1954, 43).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 643.

Коментарі (0)