Словник української мови

ПОВЕ́РНЕНИЙ, ПОВЕ́РНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повернути. На той бік його [каменя], що був повернений до моря, хвилі накидали баговиння (Максим Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 54); Втікачі були повернуті через три дні (Юрій Смолич, II, 1958, 58); Цілує [солдат] землю чорну, Як рідну, як свою, Незламну, непоборну, Повернену в бою (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 96); — Найкращою подякою буде вчасно повернута книжка... Це — братова. А він у мене щодо книжок страшенний куркуль (Ігор Муратов, Свіже повітря.., 1962, 5); Власники душ, повернених у робоче бидло, записаних у господарський інвентар дідича разом із волами й кіньми, найбільш боялись того неспокійного, вольнолюбного духу народного (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 335); Перекладені вони [пісні] на нашу мову не з єгипетського первотвору, звичайно, а з наукового німецького перекладу проф. А. Відемана, причому з прозаїчної форми повернені в віршовану (Леся Українка, IV, 1954, 273);
//  у знач. прикм. Щоб чучела риб мали більш «живий» вигляд, їх можна робити з повернутим хвостом (Виготовлення чучел.., 1956, 10);
//  повернено, повернуто, безос. присудк. сл. Жерла гармат з перекопських позицій теж було повернуто на Сиваш (Олесь Гончар, II, 1959, 419); Під Очаков Погнали й Максима. Там-то його й скалічено, Та й на Україну Повернено з одставкою (Тарас Шевченко, II, 1953, 254); — Укупі били ляхів, укупі терпіли всякі пригоди, а як прийшлось до розквітання, то козаки зостались козаками, а нас у поспільство повернено! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 72).