ПОВЕЗТИ, зу, зеш, док.
1. перех. Почати везти, пересувати, переміщувати якимсь транспортом кого-, що-небудь з одного місця на інше. Усіх [рідних] одірвали від Кармеля, укинули його у візок і повезли шляхом (Марко Вовчок, I, 1955, 362); — Тпру! Дай, Гаврилку, я повезу! — Дмитрик скочив з санчат і взявся за мотузок (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 133); — Ручуся — повезе [трактор], сто тонн потягне вантажу, чи двадцять корпусів, чи п'ять сівалок (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 308).
2. перех. Везучи, відправити або доставити кого-,
що-небудь кудись, до когось. Мати постановила, як
тільки Настуся підросте, повезти її в Париж і там
викінчити курс її науки (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 227); —
Запряжи, — каже [сотник], — добродію, пару коней.. да
повези наших прачок до Трубайла (Пантелеймон Куліш, Вибр.,
1969, 248); Командуючого поклали на сани, обмостили
ногу і в супроводі ад'ютанта, охорони і лікаря
повезли на командний пункт армії (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 502);
Вони набрали у фляги мінеральної води, щоб повезти
своєму комбатові (Олесь Гончар, III, 1959, 91);
// Поїхати
разом з ким-небудь кудись. Як та билина засихала
[титарівна], А батько, мати турбувались, На прощу
в Київ повезли (Тарас Шевченко, II, 1963, 100); Того ж таки
дня запріг він буланого в санчата й повіз жінку
кататися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 303); — Колись в ручку
поцілуєте, як я в синій чумарчині вас на тарантасі повезу
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 430).
3. кому, неперех., безос. Пощастити, пофортунити. Хата гула.., кожному хотілося розповісти, що з ним трапилося, як він мудро та хитро виплутався, чим йому повезло (Гнат Хоткевич, II, 1966, 415); Пішов [я] до нього [диспетчера], все розпитав і дізнався, що нам знову повезло, через хвилин п'ятнадцять ітиме збірний поїзд на Куберле (Степан Олійник, З книги.., 1968, 110).