Словник української мови

ПОВІДЬ 1, воді, жін., ПОВІДДЯ, я, сер. Те саме, що Повінь. Порозтавали сніги, зійшла повідь, позбігала скрізь вода, а ще земля зовсім же то і не відмерзла (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 122); А за вишнею в прозорій синяві ночі далеко внизу мерехтіла, танучи у пітьмі, могутня дніпрова повідь (Олександр Довженко, I, 1958, 354); Як тільки починалася весна, як починалося повіддя в Росі,.. на Василину находив якийсь ляк од води й ліса (Нечуй-Левицький, II, 1956, 163); Просто можна здичіти серед тої поводі газет (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 170); В приміщення відкілясь вривається повідь сліпучого світла (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 108); * У іхорівн. Ідемо ми. Не шляхом, ні — тісно. Розлилися, як повідь, по всьому степу, аж за обрій (Андрій Головко, I, 1957, 64).

ПОВІДЬ 2, і, жін., рідко. Те саме, що розповідь. Ой не чужую ж повідь повідаю, сам же ту полонку рубав, коня напував (Павло Чубинський, III, 1872, 298).