ПОВІДКИДА́ТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Відкинути вбік або назад від кого-, чого-небудь усе або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. Покликали [комісар з козаком] усіх хурщиків, повідкидали вози та й попереїжджали [місток] (Квітка-Основ'яненко, II, 1950, 146).
2. Лежачи, безвладно відвести вбік ноги, руки,
голови; відхилити назад тіло, обпершись об що-небудь
(про всіх або багатьох). Повідкидавши, ніби для
рівноваги перевантажених черев, свої туші на спинки
стільців, чоловіки.. ліниво смоктали пиво (Ірина Вільде,
Сестри.., 1958, 194).
♦ Повідкидати ноги (ратиці, ратички і т. ін.),
зневажл.: а) дуже стомитися (від надмірного ходіння,
танців і т. ін.). [Мелашка:] Похрипли від співів
і ноги від танців повідкидали дружки, свашки та
приданки... (Марко Кропивницький, IV, 1959, 11); б) умерти (про людей);
здохнути (про тварин). — Скоро наші муки
закінчаться, чи ганятимуть нас по степах, доки і ратички
повідкидаєш? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 467).