в означеннях
Тлумачення, значення слова «повіяти»:

ПОВІЯТИ, ію, ієш, док.

1. неперех. Почати віяти (у 1, 2 знач.). Завірюха ще повіє, В хаті ще похолодіє (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 84); Зранку захмарило і довго сіяло на землю холодну, дрібну мжу, потім повіяв з Акерманщини вітер, розчистив землю, і на поля бризнуло сонце (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 11); А три верби схилилися, Мов журяться вони, Що пройде любе літечко, Повіють холода (Леонід Глібов, Байки.., 1959, 288);  * Образно. Після жаркого дня вечір повіяв прохолодою (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 59);
//  безос., чим. По горі замріли широкі лани кукурудзи, повіяло польовими пахощами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 239);
//  безос., чим, у сполуч. із сл. весна, холод, війна і т. ін. Стало (стане) відчутним наближення, швидке настання весни, зими, війни тощо. Скрізь повіяло весною, Все новим життям цвіте... (Павло Грабовський, I, 1959, 164); Дні настали сірі, безбарвні, схожі на сутінки. Повіяло ранніми осінніми холодами (Олесь Гончар, IV, 1960, 47).
Іншим (не тим) вітром повіяло — змінилися обставини, настрої і т. ін. — А ви ж торік казали, що Заруба такий, як і всі... — Мало що я казала від злості? — буркнула Лукія. — Всі казали, а тепер бачу, що не тим вітром повіяло (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 77); Свіжим вітром повіяло — змінилися обставини, настрої і т. ін. на краще. Галина продовжує справу матері. Торік з двома подругами прийшла вона на ферму, і тут відразу повіяло свізким вітром.. Приміщення побілили, причепурили (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 11); Холодним вітром повіяло — змінилися обставини, настрої і т. ін. на гірше. Минули літа молоди, Холодним вітром од надії Уже повіяло (Тарас Шевченко, II, 1963, 407); То йому привиджується удача: земля знову його, він такий радий.. Аж ось повіяло холодним вітром з другого боку... Нема землі!.. (Панас Мирний, I, 1949, 251); Холодом повіяло від кого — дуже стримано повівся хто-небудь з кимсь, неприязно поставився хто-небудь до когось. [Оксана:] Він попрікає мене тобою. Зразу, коли приїхав, зустрів мене ласкаво, а коли взнав, що ти тут, так холодом од нього і повіяло (Захар Мороз, П'єси. 1959, 37).

2. неперех. Війнути (у 1 знач.). [Орест:] Я глядітиму тебе так, що й вітрові не дам повіять на тебе (Леся Українка, II, 1951, 91); Проз неї пронеслась, як вихор, панна Броніслава з Ястшембським й повіяла на неї тонкими пахощами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 86); Кукулик сів. Впустив на своє обличчя сонячність, повіяв на присутніх лавандою.., милостиво кивнув Кошарному (Павло Загребельний, День.., 1964, 201);
//  безос. Стали спускатися в темний яр, звідки повіяло холодом і проваллям (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 188);
//  безос., перен. Викликати яке-небудь відчуття, якісь настрої, спогади і т. ін. Микола задумався. Холодом повіяло на нього від тої думки, але виходу не було (Іван Франко, I, 1955, 367); Від хлопця повіяло чимсь рідним і недосяжним (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 51).

3. неперех. Помахати чим-небудь.  * Образно. Я кохав і кохаю, хоч надії не маю, І завжди тебе буду любити; Воєвода ж не мріяв, лиш грошима повіяв І зумів твоє серце купити (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 34).

4. перех. Очистити зерно на вітрі або віялкою.

5. неперех. Віяти якийсь час. Сивий ус, стару чуприну Вітер розвіває; То приляже та послуха, Як кобзар співає.. Послуха, повіє... (Тарас Шевченко, I, 1963, 53); Хмари прогнав [Юпітер] дощові і, повіявши вітром північним, Небо землі показав, а землю — блакитному небу (Микола Зеров, Вибр., 1966, 309).

6. неперех., розм. Те саме, що повіятися. [Палажка:] І дивно: так само кинула [я] батька і матір, як от і вона... Повіяла в чужу сторону, за другим, думаючи того химерного щастя до себе залучити... (Панас Мирний, V, 1955, 223).

7. перех., розм. Примусити піти куди-небудь;
//  безос. [Ларивон:] А дай мені, стара, кожушанку, подибаю і я!.. [Христя:] Куди тебе повіє? Сиди в хаті... (Марко Кропивницький, IV, 1959, 353).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 679.

Коментарі (0)