ПОВІЙНУТИ, не і ПОВІНУТИ, іне, док.
1. Однокр. до повівати. Аж ось повійнув вітрець, димок шарпнувся в інший бік (Олесь Донченко, IV, 1957, 69); — А врода — то цвіт на дереві; вітер повіне та й цвіт той осиплеться (Степан Васильченко, I, 1959, 292); Повійнуло свіжістю; Здається — повійнуло на завмерлий хутір з вікової давнини казковим сном, чарівним і теплим (Степан Васильченко, I, 1959, 299); Переходить [тінь Шестірного] то на той, то на другий бік, куди повійне огняне зарево [заграва] (Панас Мирний, I, 1954, 339).
2. Почати віяти. От вітер буйний повійнув, 3 дерев пов'яле листя здув І зачинає сніг котити (Степан Руданський, Вибр., 1949, 61); Десь тільки о полудні повійнув вітрець (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 64); Все в віконце поглядає [Катря], чи крутить завірюха, чи вже сніг тане, чи хутко-то теплом повійне (Марко Вовчок, I, 1955, 91); Теплою весною Повійнуть не вспіє, — Листячко рясненьке Всі гаї окриє (Павло Грабовський, I, 1959, 219).