ПОВІСИТИ, ішу, ісиш. док., перех.
1. Зачепивши
якийсь предмет за що-небудь, надати йому висячого
положення. [Елеазар:] Я тим повісив сю арфу на
вербі, що до нещирих пісень вона не може
пригравати (Леся Українка, II, 1951, 139); Насилу звела руки
[Мирослава], щоб повісити шубку на гачок (Андрій Головко, II,
1957, 581);
// Прикріпити, причепити що-небудь до
вертикальної поверхні. Повісиш собі на стіну
гуцульський килим, порозкладаєш на столі різні чудесно
вирізьблені цяцьки, й око милується (Петро Козланюк, Щури..,
1956, 65); Отець Миколай крадькома зиркає на отця
Вікентія: нащо він повісив цю картину..? (Михайло Стельмах,
I, 1962, 266);
// Перекинувши що-небудь через щось,
накинувши на щось, залишити висіти. Вона міцніше
натягнула берет, повісила через плече санітарну сумку
(Олесь Гончар, III, 1959, 219); Улас засунув штани під
подушку, а піджак повісив біля себе на стільці (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 54).
2. Опустити, нахилити донизу, додолу; схилити. Лис
бачить, що лев з ним не жартує, упав навколішки,
повісив низько голову і каже: — Ваша величність,..
дозвольте слово мовити (Українські народні казки, 1951, 72); — Ти
хто такий? — Петлюрівець повісив голову (Олександр Довженко, I,
1958, 161); А під вікнами Волиної квартири..
посходило безліч усякого добра: лопуцьків, м'яти, півників,
тюльпанів, і повісив свої грона бузок (Юрій Яновський, II,
1954, 88);
// Спустити донизу, звісити. Гафійка
тримає кухоль із водою, безсило повісила руку і ллє
задумливо на землю воду (Юрій Яновський, IV, 1959, 11).
♦ Ніс на квінту повісити див. квінта; Повісити
голову див. голова.
3. Скарати на смерть через повішення. Шибениця! А на ній повісять от цього молодого легіня [легеня], орла полонинського, аби не грав він так більше ніколи! (Гнат Хоткевич, II, 1966, 294); — А султан так розлютував на візира.., що наказав повісити його, як собаку (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 61).