ПО́ВНИМ-ПОВНІ́СІНЬКО, розм. Присл. до повний-повнісінький. Він увійшов до палати, коли там було повним-повнісінько людей (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 458).
ПО́ВНИМ-ПОВНІ́СІНЬКО, розм. Присл. до повний-повнісінький. Він увійшов до палати, коли там було повним-повнісінько людей (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 458).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 683.