в означеннях
Тлумачення, значення слова «поволокти»:

ПОВОЛОКТИ, очу, очеш; мин. ч. поволік, волокла, ло; док., перех.

1. Потягти кого-, що-небудь по поверхні чогось. Дід витяг дуба з корінням та й поволік десь за собою (Українські народні казки, 1951, 110); Нічого Явдосі робити, поволокла його [сотника] самотужки в хату (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 202); Налетів на червононосого хорунжого Остап і накинув йому на шию аркан.. І поволік його по полю Остап, голосно скликаючи козаків (Олександр Довженко, I, 1958, 252);
//  Понести на собі когось або щось важке, великого розміру, що звичайно торкається землі.
[Ледве (насилу і т. ін.)] ноги поволокти — піти дуже повільно, з трудом (від старості, утоми і т. ін.). — Стійте тут! — промовив [Лушня] тихо. Усі стали. Один Чіпка без тямку поволік ноги далі (Панас Мирний, II, 1954, 182); Поволокти кайдани, заст. — піти на каторгу. Його недовго мордували В тюрмі, в суді, а в добрий час В кайдани добре закували, Переголили про запас; ..І поволік Петрусь кайдани Аж у Сибір... (Тарас Шевченко, II, 1963, 249).

2. розм. Взагалі понести кого-, що-небудь кудись. — Був тут поліційний комісар. Весь наклад простісінько з друкарні поволік до прокуратори (Іван Франко, IV, 1950, 169).

3. Потягти за собою (перев. повільно, насилу). Коники.. сіпнули й соб і цабе.. і ледве поволокли ту завальну машину (Нечуй-Левицький, III, 1956, 168); Танк бурею розгорнувся перед «Москвичем», водій хвацько підчепив його сталевим тросом і поволік у бік каналу, — мов комаху яку-небудь поволік! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 184).

4. Повести кого-небудь за собою силоміць або переконавши. — Ходи зо мною до пасіки. Поволік Яким Николу затінками попід берег, аж під.. вербу (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 9); Підскочив вовкуватий, довгоногий стражник, шарпнув жінку за руку й мало не бігцем поволік до юрби (Михайло Стельмах, I, 1962, 574).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 690.

Коментарі (0)