ПОВСТА́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до повстати. Тепер полковники, старшини з Низу очолювали повсталий проти пана український народ (Іван Ле, Наливайко, 1957, 44); Наш юний світ, в борні повсталий, Наш легендарний пісні світ! (Павло Усенко, Лави.., 1948, 95); О, скільки в очах ваших сліз і печалі, Герої, повсталі з улюблених книг... (Леонід Первомайський, II, 1958, 320).
2. у знач. прикм. Який піднявся на боротьбу, підняв
повстання. Всі чомусь думали, що йдуть на Прагу.
Може, тому, що серцем кожен був там, з повсталими
чеськими патріотами (Олесь Гончар, III, 1959, 441);
// у знач.
ім. повсталий, лого, чол. Той, хто піднявся на боротьбу,
підняв повстання. — Якщо повсталі відмовляться
видати підбурювачів, — їхні житла спалити, добро
забрати, усіх дорослих обох статей піддати екзекуції
(Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 235).