ПОВИГА́ДУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Вигадати
багато чого-небудь. Повигадував [Яць] різні
способи для остороги, щоби котре з дітей не впало до
ями (Іван Франко, II, 1950, 227); Якийсь піп чи ігумен, що
складав «житіє», повигадував для Серафими
найпекельніші муки (Олесь Донченко, III, 1956, 32);
// Створити або
винайти багато чого-небудь нового, такого, чого
раніше не було. — А яких чортів повигадував капосний
маляр (Нечуй-Левицький, III, 1956, 32); — Усякі прилади
повигадували [люди], аби нагодувати, натішити тіло (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 41).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 650.