Словник української мови

ПОВИГА́ДУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Вигадати багато чого-небудь. Повигадував [Яць] різні способи для остороги, щоби котре з дітей не впало до ями (Іван Франко, II, 1950, 227); Якийсь піп чи ігумен, що складав «житіє», повигадував для Серафими найпекельніші муки (Олесь Донченко, III, 1956, 32);
//  Створити або винайти багато чого-небудь нового, такого, чого раніше не було. — А яких чортів повигадував капосний маляр (Нечуй-Левицький, III, 1956, 32); — Усякі прилади повигадували [люди], аби нагодувати, натішити тіло (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 41).