ПОВИКИДАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Викинути все або багато чого-небудь, усіх або багатьох. — Я вже ..навіть устілки з чобіт повикидала (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 304); Мелашка.. половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище (Нечуй-Левицький, II, 1956, 361); Дівчатка підмели, повикидали череп'я (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 327); Поки пташка літає і корму добуває, зозуленя повикидає усіх маленьких пташенят з гнізда (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 265).
2. перен., розм. Вигнати, примусити всіх або багатьох залишити приміщення, роботу і т. ін. Покликав [поміщик] поліцію, що силою повикидала бідноту [з землянок] (Мирослав Ірчан, II, 1958, 407); — Діду, не смутіться так. От прийде Червона Армія і повикидає з заводу тих, що вас викинули, — хоче звеселити діда Василько (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 133).
3. перен., розм. Опустити окремі місця в тексті (у кількох або багатьох місцях). Цензура повикидала з неї [книжки «З потоку життя»] усе найбільш цінне, найбільш вартне (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 290).
4. Випустити при рості листя, колосся, пуп'янки і т. ін. (все, всі або багато з них). Латаття повикидало своє широке листя (Панас Мирний, I, 1955, 349); Каштани свічки повикидали. (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 136).
5. Виставити, підняти на висоту (знаки, прапори і т. ін.). Князь оповістив по усіх людях Тарабаншиних: — Хто хоче добровільно переходити в моє підданство, нехай викине на воротях віху з сіна або соломи. А хто не викине, — тому хату спалю. — Ну, само собою, усі повикидали (Гнат Хоткевич, I, 1966, 99); Шевці.. повикидали на своїх майстернях об'яви, що, «незважаючи на грім канонади», вони лагодитимуть повстанцям взуття «швидко, міцно і акуратно» (Олесь Гончар, II, 1959, 103).