ПОВИПАДА́ТИ, ає, аємо, аєте, док. Випасти (про
все або багато чого-небудь, усіх або багатьох). Тією
[кінською] волосінню ластівка малят прив'язує, щоб
не повипадали з гнізда (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 40);
В неї повипадали зуби, й вона все ремствувала та
допікала, що й паляниці тверді, й пироги не пухкі
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 209).
♦ Повипадати з голови — забутися (про все або
багато чого-небудь). — В мене вже все повипадало з
голови, що ти [мені] читав (Нечуй-Левицький, III, 1956, 89).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 657.