в означеннях
Тлумачення, значення слова «повисати»:

ПОВИСАТИ, аю, аєш, недок., ПОВИСНУТИ, ну, неш; мин. ч. повис, ла, ло і рідко повиснув, нула, ло; док.

1. Зачепившись, затримуватися на чому-небудь, залишатися висіти. На його рудій, аж червоній бороді повисла срібна осіння павутина (Олесь Донченко, III, 1956, 14); З-під капелюха по скроні потекла кривулькою крапля поту, повисла на щоці (Томч, Жменяки, 1964, 5);
//  Зачепившись одягом або ухопившись за що-небудь руками, зубами і т. ін., триматися у висячому положенні. Дедалі ставало трудніше спускатись. Раз мало не впав [Іван], та вхопився за виступ скелі і повис на руках (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 351); Цілі хмари мавп повисли на гіллі (Юрій Яновський, II, 1958, 85); Толя з розгону кинувся до нього [батька] і повиснув на батькових руках (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 288);
//  Виснути всією своєю вагою або усім тілом на кому-, чому-небудь; важко спиратися на кого-, що-небудь. З чистою усмішкою на устах тихо задрімала Маруся, беззвучно віддихаючи. Повисла на руці опришка (Хотк, II, 1966, 144); Батько піднімає рушницю. Секунда, і станеться злочин. Дівчина кидається до батька і повисає на зброї (Олександр Довженко, I, 1958, 118); За плугом дріботів маленький, хирлявий Охрім з обмотаною рушником шиєю, хрипів, повиснувши на чепігах (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 10); Він [Калітеску] весь повис на мотузках, якими був прив'язаний до дерева (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 173);
//  Звішуватися, звисати від значної, надмірної ваги. Повисали обважнілі інеєм дроти електростанцій (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 401); Квітки [бузини] зібрані в плоскі, щитковидні суцвіття, від ваги плодів поступово повисають (Лікарські рослини, 1958, 110);
//  Спадаючи вниз, звисати (про волосся, бороду, вуса, гілки і т. ін.). Одно [дерево] стовпом подралась догори або гадюкою скрутилось, друге кущем розпустило свої віти, і листва, неначе шовкові китиці, повисла аж до землі (Олекса Стороженко, I, 1957, 366); Довгий вус його повис (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 209); Косми сплутаного волосся повисли по обох боках лиця (Гнат Хоткевич, II, 1966, 254). Голова повисла; Руки повисли — чиясь голова, чиїсь руки опустилися (від утоми, слабості і т. ін.). Йому зробилося душно, перо випало з його руки, і голова повисла, знесилена, на в'язах (Іван Франко, VI, 1951, 333); Русевич приголомшено похилився, руки його повисли між колінами (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 79).
Повисати (повиснути) на шиї (на шию) у кого, кому — кинутися в обійми до кого-небудь, міцно обняти когось. Василько схоплюється з свого ліжечка, гарячими ручками тягнеться до мами і повиса в неї на шиї... (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 205); Хотілося [Марусі].. повиснути старій їмості [дружині священника] на шиї, пеститися (Гнат Хоткевич, II, 1966, 31); Як заголосить Маруся, та так і повисла йому на шию! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 78).

2. Висіти, утримуючись на чому-небудь; бути прикріпленим, причепленим до чогось (про предмети). Лице засмагле і туга коса, На ній хустинка біла повиса... (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 278); Самопал семипяденний Повис за плечима (Тарас Шевченко, II, 1963, 335); Потім пройде садами спокійне задумане літо і на вітах повиснуть достиглі плоди... (Кость Герасименко, Поезії, 1950, 38)..
Повиснути на волоску — опинитися в загрозливому, безнадійному стані, становищі; стати близьким до загибелі. Знав [Гаманюк], що його доля тепер повисла на волоску (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 249).

3. Бути розташованим, нависати над ким-, чим-небудь. Над даллю сірим, мовчазним шатром Повсть неба повисала непрозора (Леонід Первомайський, II, 1958, 186); Настане вечір, місяць засяє, Вгорі у зорях небосхил повисне (Павло Тичина, III, 1947, 181);
//  над чим. Виступати, видаватися якоюсь частиною наперед. Вузлаті гілки груші одним краєм повисають над городом, а другим над клунею (Михайло Стельмах, II, 1962, 33); Над річкою Трубайлом стоїть висока круча. Вся обросла кучерявим в'язом, а коріння повисло над самою річкою (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 249);
//  перен. Насуватися, наближатися (про небезпеку, біду і т. ін.). Неминуча поразка повисла над військом Шаули (Іван Ле, Наливайко, 1957, 333).

4. Триматися в повітрі майже нерухомо. Над вузькою вулицею хмарою повисла курява (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 30);
//  Здаватися нерухомим при повільному польоті (про птахів, літальні апарати і т. ін.) або в русі по небу (про сонце, хмари тощо). Спозаранку на небо викочувалось велике сонце, швидко підіймалося вгору.., повисало над головою і пекло (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 110); А над тобою [заєць] вже беркут повис: Так і тремтить, щоб тебе розідрати! (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 120); Вітер вив,.. змітаючи цілі кучугури снігу, підіймав їх догори, до білих хмар, що низько повисли над землею (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 31); Опівночі, коли місяць повиснув над клунею Супруна Кочубея, Явдоха взулася,.. взяла мішок і залізний коловорот.., і вийшла з хати (Олесь Донченко, III, 1956, 9);
//  Поширюватися навколо (про звуки, запахи і т. ін.). — Любо! — тихо повисав в тумані схвильований голос Плачинди (Михайло Стельмах, I, 1962, 401); З юрби.. вирвався голосний жіночий плач і повис над майданом (Мирослав Ірчан, II, 1958, 205);  * Образно. Коли вечір осінній млою-мрякою повисне над містечком, хати нижче стріхи тоді на очі насувають, в сутіні загортаються (Андрій Головко, I, 1957, 140).
Повиснути в повітрі: а) не закінчивши початого руху, зупинитися. Рука Юлії Дмитрівни повисла в повітрі (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 11); б) залишитися нез'ясованим, невирішеним, нездійсненим (про яку-небудь справу, питання і т. ін.). — Товариші! — неголосно і дуже спокійно сказав Кузнецов. — Перш за все хочу відповісти на запитання, яке так і повисло в повітрі (Андрій Головко, II, 1957, 546); Найкращі плани і замисли можуть повиснути в повітрі, якщо слаба робота з людьми, з кадрами (Радянська Україна, 6.I 1955, 1); Повиснути на гілляці (вербі і т. ін.) — бути скараним через повішення або заподіяти собі смерть, повісившись. [Домаха:] Коли б одна була, може б у річку кинулася або повисла на гілляці; а тепер мушу жити, хоч важко..! (Марко Кропивницький, II, 1958, 173); — А ти забула, що я давно на смерть вирокований [приречений], що коли б упіймали зараз, то вже завтра, може, повис би на гілляці (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 169); Коли б повиснув на вербі котрийсь з Мартинчуків чи Загайчиків, то й дитина вказала б пальцем на Аркадія як морального призвідцю злочину (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 20).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 659.

Коментарі (0)