ПОВИСАТИ, аю, аєш, недок., ПОВИСНУТИ, ну, неш; мин. ч. повис, ла, ло і рідко повиснув, нула, ло; док.
1. Зачепившись, затримуватися на чому-небудь,
залишатися висіти. На його рудій, аж червоній бороді повисла
срібна осіння павутина (Олесь Донченко, III, 1956, 14); З-під
капелюха по скроні потекла кривулькою крапля поту,
повисла на щоці (Томч, Жменяки, 1964, 5);
//
Зачепившись одягом або ухопившись за що-небудь руками,
зубами і т. ін., триматися у висячому положенні.
Дедалі ставало трудніше спускатись. Раз мало не впав
[Іван], та вхопився за виступ скелі і повис на руках
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 351); Цілі хмари мавп повисли на
гіллі (Юрій Яновський, II, 1958, 85); Толя з розгону кинувся
до нього [батька] і повиснув на батькових руках
(Антон Хижняк, Тамара, 1959, 288);
// Виснути всією своєю
вагою або усім тілом на кому-, чому-небудь; важко
спиратися на кого-, що-небудь. З чистою усмішкою на
устах тихо задрімала Маруся, беззвучно віддихаючи.
Повисла на руці опришка (Хотк, II, 1966, 144); Батько
піднімає рушницю. Секунда, і станеться злочин.
Дівчина кидається до батька і повисає на зброї (Олександр Довженко,
I, 1958, 118); За плугом дріботів маленький, хирлявий
Охрім з обмотаною рушником шиєю, хрипів,
повиснувши на чепігах (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 10); Він
[Калітеску] весь повис на мотузках, якими був прив'язаний
до дерева (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 173);
//
Звішуватися, звисати від значної, надмірної ваги. Повисали
обважнілі інеєм дроти електростанцій (Василь Кучер, Трудна
любов, 1960, 401); Квітки [бузини] зібрані в плоскі,
щитковидні суцвіття, від ваги плодів поступово
повисають (Лікарські рослини, 1958, 110);
// Спадаючи вниз,
звисати (про волосся, бороду, вуса, гілки і т. ін.).
Одно [дерево] стовпом подралась догори або гадюкою
скрутилось, друге кущем розпустило свої віти, і
листва, неначе шовкові китиці, повисла аж до землі
(Олекса Стороженко, I, 1957, 366); Довгий вус його повис (Леонід Глібов,
Вибр., 1951, 209); Косми сплутаного волосся повисли
по обох боках лиця (Гнат Хоткевич, II, 1966, 254).
Голова повисла; Руки повисли — чиясь голова, чиїсь
руки опустилися (від утоми, слабості і т. ін.). Йому
зробилося душно, перо випало з його руки, і голова
повисла, знесилена, на в'язах (Іван Франко, VI, 1951, 333);
Русевич приголомшено похилився, руки його повисли
між колінами (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 79).
♦ Повисати (повиснути) на шиї (на шию) у кого,
кому — кинутися в обійми до кого-небудь, міцно
обняти когось. Василько схоплюється з свого ліжечка,
гарячими ручками тягнеться до мами і повиса в неї
на шиї... (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 205); Хотілося
[Марусі].. повиснути старій їмості [дружині
священника] на шиї, пеститися (Гнат Хоткевич, II, 1966, 31); Як
заголосить Маруся, та так і повисла йому на шию!
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 78).
2. Висіти, утримуючись на чому-небудь; бути
прикріпленим, причепленим до чогось (про предмети).
Лице засмагле і туга коса, На ній хустинка біла
повиса... (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 278); Самопал
семипяденний Повис за плечима (Тарас Шевченко, II, 1963, 335);
Потім пройде садами спокійне задумане літо і на
вітах повиснуть достиглі плоди... (Кость Герасименко, Поезії, 1950, 38)..
♦ Повиснути на волоску — опинитися в загрозливому,
безнадійному стані, становищі; стати близьким
до загибелі. Знав [Гаманюк], що його доля тепер
повисла на волоску (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 249).
3. Бути розташованим, нависати над ким-, чим-небудь.
Над даллю сірим, мовчазним шатром Повсть
неба повисала непрозора (Леонід Первомайський, II, 1958, 186);
Настане вечір, місяць засяє, Вгорі у зорях небосхил
повисне (Павло Тичина, III, 1947, 181);
// над чим. Виступати,
видаватися якоюсь частиною наперед. Вузлаті гілки
груші одним краєм повисають над городом, а другим
над клунею (Михайло Стельмах, II, 1962, 33); Над річкою
Трубайлом стоїть висока круча. Вся обросла кучерявим
в'язом, а коріння повисло над самою річкою (Пантелеймон Куліш,
Вибр., 1969, 249);
// перен. Насуватися, наближатися
(про небезпеку, біду і т. ін.). Неминуча поразка повисла
над військом Шаули (Іван Ле, Наливайко, 1957, 333).
4. Триматися в повітрі майже нерухомо. Над
вузькою вулицею хмарою повисла курява (Анатолій Шиян, Гроза..,
1956, 30);
// Здаватися нерухомим при повільному
польоті (про птахів, літальні апарати і т. ін.) або
в русі по небу (про сонце, хмари тощо). Спозаранку
на небо викочувалось велике сонце, швидко
підіймалося вгору.., повисало над головою і пекло (Юрій Збанацький,
Сеспель, 1961, 110); А над тобою [заєць] вже беркут
повис: Так і тремтить, щоб тебе розідрати! (Яків Щоголів,
Поезії, 1958, 120); Вітер вив,.. змітаючи цілі кучугури
снігу, підіймав їх догори, до білих хмар, що низько
повисли над землею (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 31); Опівночі,
коли місяць повиснув над клунею Супруна Кочубея,
Явдоха взулася,.. взяла мішок і залізний коловорот..,
і вийшла з хати (Олесь Донченко, III, 1956, 9);
//
Поширюватися навколо (про звуки, запахи і т. ін.). — Любо! —
тихо повисав в тумані схвильований голос Плачинди
(Михайло Стельмах, I, 1962, 401); З юрби.. вирвався голосний
жіночий плач і повис над майданом (Мирослав Ірчан, II, 1958,
205); * Образно. Коли вечір осінній млою-мрякою
повисне над містечком, хати нижче стріхи тоді на очі
насувають, в сутіні загортаються (Андрій Головко, I, 1957, 140).
♦ Повиснути в повітрі: а) не закінчивши початого
руху, зупинитися. Рука Юлії Дмитрівни повисла в
повітрі (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 11); б) залишитися
нез'ясованим, невирішеним, нездійсненим (про
яку-небудь справу, питання і т. ін.). — Товариші! —
неголосно і дуже спокійно сказав Кузнецов. — Перш за
все хочу відповісти на запитання, яке так і повисло
в повітрі (Андрій Головко, II, 1957, 546); Найкращі плани
і замисли можуть повиснути в повітрі, якщо слаба
робота з людьми, з кадрами (Радянська Україна, 6.I 1955, 1);
Повиснути на гілляці (вербі і т. ін.) — бути скараним
через повішення або заподіяти собі смерть,
повісившись. [Домаха:] Коли б одна була, може б у річку
кинулася або повисла на гілляці; а тепер мушу
жити, хоч важко..! (Марко Кропивницький, II, 1958, 173); — А ти забула,
що я давно на смерть вирокований [приречений],
що коли б упіймали зараз, то вже завтра, може,
повис би на гілляці (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 169);
Коли б повиснув на вербі котрийсь з Мартинчуків
чи Загайчиків, то й дитина вказала б пальцем на
Аркадія як морального призвідцю злочину (Ірина Вільде,
Сестри.., 1958, 20).