ПОВИ́СКУВАТИ, ую, уєш, док. Стиха або час від
часу видавати уривчасті, різкі, пронизливі звуки.
Змучені собаки повискували і ледве плентались (Олесь Донченко,
III, 1956, 14); Від болю він [Грушевський] жалібно
повискував (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 98);
// Час від часу
утворювати уривчасті, різкі, пронизливі звуки.
Інструменти замовкали один за одним, і тільки одна якась
писклява дудка ще повискувала кілька тактів (Олексій Полторацький,
Повість.., 1960, 136).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 661.