Словник української мови

ПОВИ́СКУВАТИ, ую, уєш, док. Стиха або час від часу видавати уривчасті, різкі, пронизливі звуки. Змучені собаки повискували і ледве плентались (Олесь Донченко, III, 1956, 14); Від болю він [Грушевський] жалібно повискував (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 98);
//  Час від часу утворювати уривчасті, різкі, пронизливі звуки. Інструменти замовкали один за одним, і тільки одна якась писклява дудка ще повискувала кілька тактів (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 136).