ПОВИТО́ЧОК, чка, чол. Те саме, що повивач. Жаль
мені тую дочку, Що покинула в повиточку (Павло Чубинський, V,
1874, 665).
З повиточку — змалку, з пелюшок, з раннього
дитинства, з наймолодшого віку. Як цілком правдива
душа, з повиточку зучена до правди, вона не знала
тепер, як їй перебути цю першу кривду? (Любов Яновська,
I, 1959, 391).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 663.