ПОВИТИ́КАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
повитикати;
// Який з'явився, показався звідки-небудь,
із-за чогось (у багатьох місцях). Коло груші
повитикане з землі каміння лежало, ніби природні лавки для
спочинку (Нечуй-Левицький, I, 1956, 197).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 662.