ПОВИТИРАТИ, аю, аєш, док., перех. Витерти все
або багато чого-небудь, усіх або багатьох. [Гільзе:]
Дай, я тобі трохи пучки повитираю, а то вовну салом
заялозиш, (Леся Українка, IV, 1954, 246); Онися.. повитирала
образи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 34); Повитирати склянки;
// Стерпти, змахнувши, прибрати, знятн що-небудь
(у багатьох місцях). Повитиравши сльози,.. став
питати [сотник] відьму (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 193); Тетяна
з Мотрею.. повитирали пилюку на поличках (Микола Зарудний,
На білому світі, 1967, 233).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 662.