ПОВИВАТИ, аю, аєш, недок., ПОВИТИ, в'ю, в'єш, док., перех.
1. Обплітати, обвивати чим-небудь щось
або що-небудь навколо чогось. [Галя:] Колись учених
вінками квітчали, — от і ми твою голову, Петре,
повили (Панас Мирний, V, 1955, 155);
// Укривати що-небудь
собою. Зневажають подруженьки Подругу свою,
Зневажають червоную Калину мою. Повий мою головоньку,
Росою умий. І вітами широкими Од сонця закрий
(Тарас Шевченко, II, 1963, 12); Чомусь учора і сьогодні думав
Уперто я та невідступно, друже, Про молоді берези
свіжовмиті, Коли їх перша зелень повила (Максим Рильський,
III, 1961, 168);
// Огортати, вкривати (тканиною,
одягом і т. ін.). Та повий тонким серпанком постать любу
чарівниці (Леся Українка, IV, 1954, 274);
// безос. Усе
снігами повило (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського,
1949, 123);
// Огортати, облягати (про тканину, одяг).
Сине вбрання повило її під саме підборіддя й
надавало вигляду молоденької школярки (Олесь Досвітній, Вибр., 1959,
20);
// Охоплювати руками, рукою; обіймати.
[Мальванов:] Ходім, я вас однесу. (Бере Любушу на руки
і несе до її кімнати). [Любуша (схлипуючи,
повиває його шию руками)] (Іван Кочерга, II, 1956, 38).
2. Оточувати кругом, з усіх боків. — Грузин виноградом повиває оселю... (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 52).
3. Обплітати, покривати собою (про рослини). Кучері топольові, срібненькі, підіймаються вгору; інші, чорні, позвисали над клунями; ще інші, вишневі, сливові, повивають хати (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 102); Окрасою мазанки були тільки кручені паничі, які повивали передню стінку (Юрій Смолич, V, 1959, 16).
4. Огортати, затягувати з усіх боків (про дим, туман
і т. ін.); оповивати. Мла повивала гори (Вадим Собко,
Кавказ, 1946, 107); Блакитна імла далини повила далекі
села, гори, садки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 196); * Образно.
Лагідні очі його повивав сум (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946,
227);
// Огортати, затягувати з усіх боків (димом,
туманом і т. ін.). І вершники помчали, полетіли, І
хвилями золоченого пилу Широку площу раптом повили
(Максим Рильський, II, 1956, 39); Крізь ворожий тиск мене
промчав Меркурій, Він хмарою повив і врятував мене
(Микола Зеров, Вибр., 1966, 274);
// Охоплювати, цілком
заповнювати собою навколишній простір (про світло,
темряву, тишу і т. ін.). Сівши біля вікна, закохані дуже
добре могли бачити одне одного, бо місячний світ не
тільки їх повивав, але й заливав усю хату (Борис Грінченко, I,
1963, 410); Густий ліс поступово повивала нічна
темрява (Яків Качура, Вибр., 1953, 375); Тиша повивала весь
санаторій (Юрій Яновський, I, 1958, 327); Присмерк уже повив
вулицю (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 404);
// Обдавати,
обвівати з усіх боків (струменем повітря, пахощами
і т. ін.). Дуб холодком повільним повива... (Євген Плужник,
Вибр., 1966, 114).
5. перен. Повільно охоплювати, заполонювати (про
почуття, фізичний стан і т. ін.). У голосі її почулися
сльози, журба; повивали вони хату й Христю
(Панас Мирний, I, 1949, 278); Сон, нарешті, здолав мене. Солодке,
глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало
мене цілого (Юрій Смолич, День.., 1950, 147);
// чим.
Переймати яким-небудь настроєм, почуттям. Як казку,..
викладав він спогади про своє життя, повиваючи їх
тихим смутком (Степан Васильченко, I, 1959, 146); [Настя:] І думки,
тяжкі, незнайомі, Сумотою душу повили (Марко Кропивницький, V,
1959, 204).
♦ Хмара повила кого — хто-небудь став дуже
похмурий, невеселий. Не великомовна була та Чайчиха, не
привітна: якась хмара повила її навіки (Марко Вовчок, I,
1955, 260).
6. Загортати повивачем, пелюшкою (немовля).
— Коли я пішов на війну, тебе в пелюшки повивали;
повернувся додому, а ти ось який (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 53);
Породила мене мати У високих у палатах, Шовком
повила (Тарас Шевченко, II, 1963, 140);
// перев. док., перен.
Народити. [Марта:] Сину мій, сину єдиний! Чи на те ж
я тебе повила, щоб так рано втеряти [втратити]..?
(Марко Кропивницький, V, 1959, 189).
7. розм. Те саме, що завивати 2. Ой ти, вербо кудрявая, Хто на тобі кудрі повив? (Павло Чубинський, III, 1872, 117); Треба було.. повити вінки (Любов Яновська, I, 1959, 143).