в означеннях
Тлумачення, значення слова «повивати»:

ПОВИВАТИ, аю, аєш, недок., ПОВИТИ, в'ю, в'єш, док., перех.

1. Обплітати, обвивати чим-небудь щось або що-небудь навколо чогось. [Галя:] Колись учених вінками квітчали, — от і ми твою голову, Петре, повили (Панас Мирний, V, 1955, 155);
//  Укривати що-небудь собою. Зневажають подруженьки Подругу свою, Зневажають червоную Калину мою. Повий мою головоньку, Росою умий. І вітами широкими Од сонця закрий (Тарас Шевченко, II, 1963, 12); Чомусь учора і сьогодні думав Уперто я та невідступно, друже, Про молоді берези свіжовмиті, Коли їх перша зелень повила (Максим Рильський, III, 1961, 168);
//  Огортати, вкривати (тканиною, одягом і т. ін.). Та повий тонким серпанком постать любу чарівниці (Леся Українка, IV, 1954, 274);
//  безос. Усе снігами повило (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 123);
//  Огортати, облягати (про тканину, одяг). Сине вбрання повило її під саме підборіддя й надавало вигляду молоденької школярки (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 20);
//  Охоплювати руками, рукою; обіймати. [Мальванов:] Ходім, я вас однесу. (Бере Любушу на руки і несе до її кімнати). [Любуша (схлипуючи, повиває його шию руками)] (Іван Кочерга, II, 1956, 38).

2. Оточувати кругом, з усіх боків. — Грузин виноградом повиває оселю... (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 52).

3. Обплітати, покривати собою (про рослини). Кучері топольові, срібненькі, підіймаються вгору; інші, чорні, позвисали над клунями; ще інші, вишневі, сливові, повивають хати (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 102); Окрасою мазанки були тільки кручені паничі, які повивали передню стінку (Юрій Смолич, V, 1959, 16).

4. Огортати, затягувати з усіх боків (про дим, туман і т. ін.); оповивати. Мла повивала гори (Вадим Собко, Кавказ, 1946, 107); Блакитна імла далини повила далекі села, гори, садки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 196);  * Образно. Лагідні очі його повивав сум (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 227);
//  Огортати, затягувати з усіх боків (димом, туманом і т. ін.). І вершники помчали, полетіли, І хвилями золоченого пилу Широку площу раптом повили (Максим Рильський, II, 1956, 39); Крізь ворожий тиск мене промчав Меркурій, Він хмарою повив і врятував мене (Микола Зеров, Вибр., 1966, 274);
//  Охоплювати, цілком заповнювати собою навколишній простір (про світло, темряву, тишу і т. ін.). Сівши біля вікна, закохані дуже добре могли бачити одне одного, бо місячний світ не тільки їх повивав, але й заливав усю хату (Борис Грінченко, I, 1963, 410); Густий ліс поступово повивала нічна темрява (Яків Качура, Вибр., 1953, 375); Тиша повивала весь санаторій (Юрій Яновський, I, 1958, 327); Присмерк уже повив вулицю (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 404);
//  Обдавати, обвівати з усіх боків (струменем повітря, пахощами і т. ін.). Дуб холодком повільним повива... (Євген Плужник, Вибр., 1966, 114).

5. перен. Повільно охоплювати, заполонювати (про почуття, фізичний стан і т. ін.). У голосі її почулися сльози, журба; повивали вони хату й Христю (Панас Мирний, I, 1949, 278); Сон, нарешті, здолав мене. Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Юрій Смолич, День.., 1950, 147);
//  чим. Переймати яким-небудь настроєм, почуттям. Як казку,.. викладав він спогади про своє життя, повиваючи їх тихим смутком (Степан Васильченко, I, 1959, 146); [Настя:] І думки, тяжкі, незнайомі, Сумотою душу повили (Марко Кропивницький, V, 1959, 204).
Хмара повила кого — хто-небудь став дуже похмурий, невеселий. Не великомовна була та Чайчиха, не привітна: якась хмара повила її навіки (Марко Вовчок, I, 1955, 260).

6. Загортати повивачем, пелюшкою (немовля). — Коли я пішов на війну, тебе в пелюшки повивали; повернувся додому, а ти ось який (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 53); Породила мене мати У високих у палатах, Шовком повила (Тарас Шевченко, II, 1963, 140);
//  перев. док., перен. Народити. [Марта:] Сину мій, сину єдиний! Чи на те ж я тебе повила, щоб так рано втеряти [втратити]..? (Марко Кропивницький, V, 1959, 189).

7. розм. Те саме, що завивати 2. Ой ти, вербо кудрявая, Хто на тобі кудрі повив? (Павло Чубинський, III, 1872, 117); Треба було.. повити вінки (Любов Яновська, I, 1959, 143).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 648.

Коментарі (0)