ПОВЗУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який повзає, пересувається повзучи. Вони [індійці] перетворюють в орнаментальні елементи.. навіть повзучих гадів (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 38); Шпак не від того, щоб, як спілі вишні, Покуштувати, що воно на смак, — Та садових повзучих розбишак, Неситу гусінь нищить так ретельно, Що той грішок не майте за смертельний (Максим Рильський, III, 1961, 178).
2. Який стелеться, в'ється по чому-небудь (про рослини). А перед нами степ і степ: дрібна суха трава і пологий повзучий бур'ян — ось і вся його рослинність (Іван Франко, II, 1950, 95); Живан.. не зводив очей з широкого старого каналу, порослого.. всяким-превсяким повзучим зіллям (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 256).
3. Який повільно переміщується, поширюється.
Відчув [Фітельберг] раптом у себе на спині, під
сорочкою, повзучий їжачистий холодок (Натан Рибак, Час; 1960,
214); Моторошним стає обличчя людини, що потрапляє
в смугу цього мертвотно-синього, при землі повзучого
світла (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 15).
♦ Повзучий емпіризм див. емпіризм.
4. Складова частина деяких назв рослин. Замість лісів тепер слався землею жереп, чорний килим повзучих смерек, в якому плутались ноги (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 318); Подекуди темно-зеленими плямами розростаються [в Хомутівському степу] кореневищні злаки — стоколос безостий, пирій повзучий, пирій волосоносний (Наука і життя, 5, 1967, 9).