ПОЗАМІ́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
позамітати. В ярузі, над позамітаними снігом хатами,
піднімаються сиві стовпи диму (Іван Вирган, В розповні літа,
1959, 293);
// позамітано, безос. присудк. сл. На обійстю
було чисто й позамітано, як на току (Наталія Кобринська, Вибр.,
1954, 151); У кімнаті було чисто позамітано (Степан Ковалів,
Світ.., 1960, 6).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 792.