ПОЗБІ́ГАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Швидко обходити, оббігати якусь територію, побувати скрізь або в багатьох місцях. Там-то стежечок і до води й до сусіди, і до другої. Все то позбігали, повиходжували легесенькі ніжечки дівочі (Марко Вовчок, I, 1955, 181).
ПОЗБІГА́ТИ, ає, аємо, аєте, док.
1. Стекти скрізь
або в багатьох місцях (про рідішу). Порозтавали
сніги, зійшла повідь, позбігала скрізь вода (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 122);
// тільки мн., розм. Втратити частину
вмісту рідини, яка виливається через край при закипанні
(про все або багато чогось). Семениха.. прикладає до
ватри трісок і пантрує, аби горшки не позбігали
(Марко Черемшина, Тв., 1960, 88).
2. тільки мн. Збігти куди-небудь (про всіх або багатьох). З двора й собаки наші позбігали (Словник Грінченка).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 805.