Словник української мови

ПОЗБІ́ГАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Швидко обходити, оббігати якусь територію, побувати скрізь або в багатьох місцях. Там-то стежечок і до води й до сусіди, і до другої. Все то позбігали, повиходжували легесенькі ніжечки дівочі (Марко Вовчок, I, 1955, 181).

ПОЗБІГА́ТИ, ає, аємо, аєте, док.

1. Стекти скрізь або в багатьох місцях (про рідішу). Порозтавали сніги, зійшла повідь, позбігала скрізь вода (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 122);
//  тільки мн., розм. Втратити частину вмісту рідини, яка виливається через край при закипанні (про все або багато чогось). Семениха.. прикладає до ватри трісок і пантрує, аби горшки не позбігали (Марко Черемшина, Тв., 1960, 88).

2. тільки мн. Збігти куди-небудь (про всіх або багатьох). З двора й собаки наші позбігали (Словник Грінченка).