ПОЗДОРОВЛЯ́ТИ, яю, яєш, недок., ПОЗДОРО́ВИТИ, влю, виш; мн. поздоровлять: док., перех.
1. Вітати
когось з нагоди якої-небудь радісної, приємної події
(народження, одруження, ювілею і т. ін.). [Захарко:]
Василю! А йди в хату. Ну, поздоровляю тебе
з сином! (Марко Кропивницький, II, 1958, 150); Трудівників усіх країн
Я в рік Новий поздоровляю (Максим Рильський, III, 1961,
167); Досадно мені, що я не встиг поздоровити Юрка
в день його родин (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 407); Ніна
Василівна поздоровила своїх вихованців. Вона сказала,
що вони всі разом непогано попрацювали цей рік
і тепер нехай добре відпочинуть (Олександр Копиленко, Подарунок,
1956, 33);
// розм. Уживається при висловленні іронії,
зловтіхи і т. ін. [Д. Жуан:] Сеньйоро,
поздоровляю! — успіхи великі! [Анна:] В чому? [Д. Жуан:]
У лицемірстві (Леся Українка, III, 1952, 392).
2. тільки док., діал. Поздоровкатися, привітатися.
Ідучи на обід, Євгеній побачив Барана [прізвище]
на подвір'ю [подвір'ї], як порався щось коло криниці.
Він поздоровив його (Іван Франко, VII, 1951, 259).
♦ Поздоров боже, заст. — уживається як формула:
а) побажання здоров'я, добра, чого-небудь гарного.
— Та як ваша рука, поздоров боже, Олексію
Івановичу, то й з тисячею вправиться! — казали панки
(Панас Мирний, IV, 1955, 220); б) (кого) висловлення
подяки. Я тепер (поздоров боже вас) хоч і багатий на
папір, а все-таки на клаптику пишу, бо сказано,
пустиня, де я візьму, як потрачу, та таки і уділить
декому треба хоч по аркушику (Тарас Шевченко, VI, 1957, 50);
в) відповіді на вітання. [Зарудний:] Здрастуйте,
діду. [Ярослав:] Поздоров вас боже... (Юрій Мокрієв, П'єси,
1959, 123).