ПОЗДО́ВЖ.
1. присл. Те саме, що подовж 1. Дошка тріснула поздовж.
2. у знач. прийм., з род. в. Те саме, що подовж 2. Сказала [бабусенька] так, — та і пішла Дорогою поздовж села (Степан Руданський, Тв., 1956, 80).
ПОЗДО́ВЖ.
1. присл. Те саме, що подовж 1. Дошка тріснула поздовж.
2. у знач. прийм., з род. в. Те саме, що подовж 2. Сказала [бабусенька] так, — та і пішла Дорогою поздовж села (Степан Руданський, Тв., 1956, 80).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 810.