Словник української мови

ПОЗЕМЕ́ЛЬНИЙ, а, е. Стос. до володіння і користування землею. Окремі сім'ї, зв'язані між собою не родинними відносинами, а спільною територією, утворили поземельну общину, яка називалась у східних слов'ян «верв» (Історія СРСР, I, 1956, 34); Анульовано [після революції 1917 р.] селянський борг Селянському поземельному банку, який становив на 1 січня 1914 року понад 1300 мільйонів карбованців (Хлібороб України, 10, 1966, 4);
//  у знач. ім. поземельне, ного, сер., дорев. Податок за користування землею. У нас є пересельські наділи... Ми за їх громадою платимо поземельне і всі відбудки відбуваємо, а за що? (Борис Грінченко, II, 1963, 359).