ПОЗГАСАТИ, ає, док.
1. Поступово перестати
горіти або світити, світитися (про все або багато
чого-небудь). Пусто, глухо; позгасали По всіх вікнах
огоньки; Всюди спати полягали Після праці мужики
(Павло Грабовський, I, 1959, 319);
// Стати невидимими (про
небесні світила). Світить місяць серед неба, Зорі позгасали
(Степан Руданський, Тв., 1956, 97);
// Втратити блиск, жвавість
(про очі, погляд). Як скоро волосся зима засніжить,
І іскри тих карих очей позгасають, І сила пропаде,
краса улетить, І в душу старечі думки завітають
(Іван Франко, XIII, 1954, 125).
2. перен. Поступово завмерти, слабнучи, зникнути
(про почуття, думки і т. ін.). Туга знов побраталась
зі мною: Бо надії дурні позгасали... (Павло Грабовський, I, 1959,
497);
// Втративши сили, померти (про всіх або
багатьох);
// безос. Полягло тоді головами усякої віри —
й турецької, і козацької; старого й молодого віку
позгасало (Марко Вовчок, I, 1955, 333).