ПОЖАЛІТИ, ію, ієш, док.
1. перех., без додатка і
рідко неперех. Відчути жалість, співчуття до кого-небудь;
зглянутися на кого-, що-небудь. [Настя:] Марусю!
пожалій моїх старих літ, моєї сивої голови! Пожалій
мого розбитого серця! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 467); — Я
люблю тебе, Прохоре, і караюся з того, що трапилось.
Повір мені. Пожалій мене, бо я збожеволію скоро від
дум (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 178); [Настасія
Юліанівна:] Недавно студентів на демонстрації
періщили [городові] нагайками, варвари! ..Курсисток.. і то
не пожаліли... (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 16);
//
Висловити співчуття. — Не знать, де й ділася [Христя].
А шкода, добра була робітниця, добра, гріх слова
сказати! — пожалів Рубець (Панас Мирний, III, 1954, 269);
— Тяжкий твій хліб, Катерино, — пожалів пан
старчиху і навіть подумав, чи не допомогти їй чимось
(Михайло Стельмах, I, 1962, 442);
// Потурбуватися про кого-небудь;
виявити прихильність, приязнь. — Сиротою
зостався б, — от і горе. Нікому тебе ні пожаліти, ні сорочки
чистої дати (Панас Мирний, I, 1954, 276); Мати присіла біля
нього: — Хоч би вам там командир хороший попався,
щоб хоч коли-не-коли пожалів... (Олесь Гончар, II, 1959,
229).
2. неперех. Відчути жаль, сум з приводу
чого-небудь; пошкодувати, пожалкувати за чим-небудь. Лиш
той, хто жить умів, вмирать не пожаліє (Іван Франко, XIII,
1954, 154); Пожалів Марусяк, що не має червонних
[червінців] при собі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 282); Він навіть
не встиг.. переодягтися, та так і прибув до Одеси. В
дорозі спершу пожалів за цим, але, коли ад'ютант
нагадав йому про одяг, генерал гримнув на нього (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 79).
♦ Не пожалієш; Не пожалієте — не розкаєшся, не
розкаєтеся; будеш задоволений, будете задоволені.
— Ходім солов'їв слухати! Ходімо, не пожалієш! (Яків Баш,
На.. дорозі, 1967, 156); [Ярчук:] Простягніть же
мені руки! Ми підемо разом, і ви не пожалієте! (Іван Микитенко, I,
1957, 411).
3. перех. Док. до жаліти 3. — Що ж ми їм, мертвим,
скажемо? Хто нам дав право свою силу жаліти, коли
вони не жаліли крові. Життя свого не пожаліли...
(Семен Журахович, Дорога.., 1948, 200); Він не пожалів би
потрощити дебелі дубові стільці на куркульських головах
(Михайло Стельмах, II, 1962, 374); Не пожалій лиш золотого
Для Феба світлого, ясного (Іван Котляревський, I, 1952, 119); — Ти
хоч би телеграму голкову прислав був.. — А ти,
скупердяга, зайвих десяток слів пожалів (Андрій Головко, I, 1957,
480).
♦ Рук (сил) не пожаліти — зробити що-небудь з
повною віддачею.