ПОЖАЛКУВАТИ, ую, уєш, док.
1. неперех. Те
саме, що пожаліти 2. [Орест:] Хоч коли є що в
середніх віках, за чим можна пожалкувати, то власне
за сею «блакитною трояндою» (Леся Українка, II, 1951, 24);
Я пожалкував, що не залишив у старому таборі
зв'язківця (Юрій Збанацький, Крил. гонець, 1953, 14);
// за ким — чим.
Відчути душевний біль, зажуритися за ким-,
чим-небудь. Пожалкував [Кобзар] за Іваном Кравчуком,
згадав, що колись разом із ним у школі вчилися (Семен Журахович,
Дорога.., 1948, 16);
// Відчути жаль, каяття. —
Прискучило тобі зі мною жити, — Промовив брат [голуб], —
нехай і так, Нехай сміється Шпак... Мене згадаєш,
милий друже, І пожалкуєш дуже, дуже... (Леонід Глібов, Вибр.,
1951, 76); Сахно й собі звернула на цілину, тільки
праворуч. Але зразу ж пожалкувала (Юрій Смолич, I, 1958,
98).
♦ Не пожалкуєш; Не пожалкуєте — те саме, що Не
пожалієш; Не пожалієте (див. пожаліти). [Марта:]
Залишайтесь з нами [тітко]. Не пожалкуєте. Життя
шахтарське це... як книга найцікавіша, а може, й
більше... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 185); Пожалкувати на кого —
виявити незадоволення ким-небудь. Та вже як не міркуй,
А сам на себе пожалкуй! Не раз, не два заплачеш,
А дива більше ти такого не побачиш (Гулак-Артемовський, Байки..,
1958, 152).
2. перех. і без додатка, рідко неперех. Те саме, що пожаліти 1. — Слухав би [син] батькового вчення, та пожалкував би моїх слізочок (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 421); І невідомо, чи хотіла вона позбутися пасинка чи, може, й справді, пожалкувала його (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 16); Свекруха рада Олесі, як рідній дитині: не знає, де й посадити, як пожалкувати (Марко Вовчок, Вибр., 1946, 47).
3. перех., рідко. Те саме, що пожаліти 3. — Приклич же його, паньматочко, хоч на часиночку.. Що знаєш, те й роби, а я нічого не пожалкую (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 198); Щедрого могорича гробокопачам не пожалкував [Кіндрат] (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 25).
4. неперех. Жалкувати, шкодувати якийсь час. Пожалкуєш, пожартуєш Та просто їм в вічі: — Не годиться, козаченьки, Кохатися двічі! (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 146); І певно, так би й вийшло, як і торік: пожалкував, пожалкував та й облишив гадку, коли б не самі обставини (Андрій Головко, II, 1957, 414).