в означеннях
Тлумачення, значення слова «пожалувати»:

ПОЖАЛУВАТИ, ую, уєш, док.

1. перех. і без додатка. Виявити співчуття; змилуватися над ким-небудь. — Чуже лихо, як кажуть, людям сміх, похлипаєш раз, люди пожалують, удруге — одвернуться, утретє — стануть сміяться (Олекса Стороженко, I, 1957, 161); — Винуваті, папочку, запізнилися. Простіть на сей раз — й пожалуйте, й помилуйте... (Панас Мирний, IV, 1955, 224);
//  Приголубити кого-небудь, попестити. Я було дивлюсь, як дядина голубить своїх дітей, та все думаю про свою магтір: якби була жива моя мати, вона б мене пожалувала й гостинця мені принесла б (Нечуй-Левицький, II, 1956, 175); Вона.., посміхнувшись, з ніжністю пожалувала хлопця по голові (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 201);
//  Виявити увагу, прихильність до кого-небудь. — Пожалуй же, Марусенько, молодицю, вклонися й пошануй (Марко Вовчок, I, 1955, 10).

2. перех. Поберегти кого-, що-небудь; пожаліти. — Пожалуйте животину!.. Якщо я їх битиму, то вони ж швидко геть потомляться і тоді вже запевне не побіжать (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 392); — Та я 6 за неї [землю] свою душу на шматки покремсав. — Свою покремсав би чи ні, а чужу не пожалував би, — подумав [Данило] (Михайло Стельмах, II, 1962, 374);
//  Залишити у себе, не побажати витратити (у 1 здач.). Він не пожалував ста карбованців на видання творів самовродка Рябоклячки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 162); З отаких [боржників] я брав, кілько хотів та й що хотів. Бо мужикові як скрутно, то він нічого не пожалує (Лесь Мартович, Тв., 1954, 211).

3. перех. і неперех. Відчути жаль, сум з приводу чого-небудь, пошкодувати, пожаліти за чим-небудь. — Візьми мене на плечі, пронеси старого, не пожалуєш свойого труду [труда] (Іван Франко, III, 1950, 133); Коли я крицею зроблюсь на тім вогні, Скажіть тоді: — Нова людина народилась; А як зломлюсь, — не плачте по мені! Пожалуйте, чому відразу не зломилась! (Леся Українка, I, 1951, 122);
//  Відчути жаль, каяття. — Той, що її [Маланку] візьме, не пожалує цього, — думав про себе [Лукин], коли бачив, як вона кидала вилами на скирту снопи (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 192).

4. перех., заст. Подарувати що-небудь, нагородити чимсь. — Я ніколи не забуваю добра, — вела далі княгиня. — За те, що чесно і добре працювала, хочу пожалувати тебе.., я тобі даю село Вудутин (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 238); Ні, це зовсім не те, що стара руїпа Антін Денікін, якому по прибутті в Англію англійський король за вірну службу нібито пожалував титул лорда (Олесь Гончар, II, 1959, 207).

5. неперех., з інфін., розм. Зайти, прийти, прибути куди-небудь, відвідати когось. Олексій.. став пильно прохати охвицера [офіцера], щоб пожалував до нього хліб-солі одкушати [поїсти] (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 322); — Увійди [до панича] та й кажи: просили барин і бариня, щоб пожалували до них (Панас Мирний, III, 1954, 180); — Красота! — сказав шофер. — Значить, Клим Васильович пожалували? Приємно... (Ярослав Гримайло, Кавалер.., 1955, 11);
//  наказ. сп. пожалуй, пожалуйте. Іди, ідіть, заходь, заходьте (при ввічливому запрошенні). — Здоров, здоров, любий зятю, Пожалуй у хату! (Сто пісень для молоді, 1946, 221); — Пожалуйте, товаришу начальник! Ось воно, це розбите гніздо (Іван Микитенко, II, 1957, 407).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 769.

Коментарі (0)