ПОЖБУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
пожбурити:
// пожбурено, безос. присудк. сл. Його [діда]
знову було пожбурено на підлогу, і Лесь топтався
зверху (Юрій Яновський, I, 1954, 116).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 771.