в означеннях
Тлумачення, значення слова «пожежа»:

ПОЖЕ́ЖА, і, жін. Полум'я, яке охоплює і знищує все, що може горіти, а також саме горіння, знищення чого-небудь вогнем. Нараз Маруся, ..глянувши у вікно, закричала: — Пожежа десь! Горить! (Гнат Хоткевич, II, 1966, 25); На тлі ясної пожежі.. [виділявся] танцюючий кінь з вершником (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 528);
//  Місце, де що-небудь горить або горіло. Соломія побігла на пожежу, мов несамовита (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 415);  * Образно. У нутрі моїм пожежа, — заливати випада! (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 294);  * У порівняннях. Над горою край неба палав, Мов пожежа далека (Іван Франко, XII, 1953, 486); — Коли біда підступає пожежею, не треба чвар, панове майстри (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 88);
//  перен. Сильне почуття, що швидко охоплює кого-небудь. В усьому його єстві стільки палкої образи, злості і темноти, що, здається, одна лиш смерть уже погасить дивовижну пожежу в його пропащій душі! (Олександр Довженко, I, 1958, 118);
//  перен. Бурхлиний вияв, розвиток чого-небудь, що широко розпросторюється, охоплює щось. Ішов 1848 рік.. Скрізь червоніла пожежа вільного духу... (Панас Мирний, II, 1954, 130); Коли знову підступить пожежа до наших кордонів, наші сини мають бути готовими взяти зброю в руки (Олесь Донченко, VI, 1957, 587).
Не на пожежу — немає чого, куди поспішати; Як (мов, пемов і т. ін.) із пожежі [ускочити (влетіти і т. ін.)] — дуже швидко, поспішно (ускочити, влетіти і т. ін.). Він ускочив у хатину, як із пожежі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 224); Як (мов, немов і т. ін.) на пожежі [бігати (метушитися і т. ін.)] — кидатися в усі боки; метатися. — Здурів! здурів! їй-богу, здурів... — кричала Маланка, бігаючи по хаті, як на пожежі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 21); Як (мов, немов і т. ін.) на пожежу: а) дуже швидко, поспішно. — Голуб жінку б'є! — дзвоне [дзвонить] чутка від хати до хати, і люди біжать немов на пожежу (Панас Мирний, I, 1954, 157); Початок тропаря він добре знав, що ж до кінця, то був трохи невпевнений, що скаже вірно, тому й поспішав мов на пожежу (Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, 24); б) дуже голосно, сильно. — Обертався [Мсмет] на всі сторони і скликав, як на пожежу: — Усеїн!.. Мустафа-а-а!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 398); — А один у нас вартував біля церкви — почув лемент — та в дзвони. Ударив, як на пожежу (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 134).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 772.

Коментарі (0)