ПОЖУВАТИ, ую, уєш, док.
1. перех. і без додатка. Док. до жувати 1, 2. Укинула Пріська ложку каші в рот; не пожувавши, ковтнула та й удавилася (Панас Мирний, III, 1954, 47); Старий пожував ягоду й сплюнув (Олександр Довженко, I, 1958, 460); Гості випили по чарці, пожували чорного хліба й засмутились (Нечуй-Левицький, III, 1956, 123); — Стояв я.. під деревом і думаю... дай... сухарика пожую (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 497); * Образно. [Пилип:] З путящої балачки, то й ми [мужики] дещо розжовуємо. [Свирид:] Таки як добре пожуєш, то й розсмакуєш... (Марко Кропивницький, II, 1958, 15); * У порівняннях. — Оце тисяча [карбованців] обстрьопаними, старими бумажками... Та й заялозили ж їх діди та баби! Неначе в роті пожували (Нечуй-Левицький, III, 1956, 385).
2. перех. і неперех. Жувати якийсь час. Іван підбіг,
приклав портрет до стіни, а Каленик, пожувавши ще
трохи, вийняв хліб з рота і приліпив (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 196);
// Взявши що-небудь у зуби, зробити
кілька жувальних рухів. — Що чувати, що видати у
вашій конюшні? — спитав Перегуда. Захар пожував
сиві вуса, підвів на нього очі: — Погано (Василь Кучер,
Прощай.., 1957, 275); Бова нервово пожував.. тонкі губи
(Дмитро Ткач, Арена, 1960, 142);
// у сполуч. із сл. губами,
ротом. Зробити кілька рухів губами, ротом, як під
час жування. Дід підвів незрячі очі, пожував губами
і вдарив по струнах (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 47);
Спробувала [Уляна] пожувати ротом, але біль скував
щелепи (Іван Ле, Право.., 1957, 138).