ПОЖИНА́ТИ, аю, аєш, недок., ПОЖА́ТИ, жну, жнеш, док., перех.
1. Зрізати під корінь стебла хлібних злаків серпом або жниварською машиною; жати. Не ти [враже] пожнеш пшениці стиглий лан (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 209).
2. перен. Одержувати що-небудь унаслідок
зробленого, здійсненого; користуватися наслідками
зробленого, здійсненого. [Юда:] Що він посіяв, те й пожав!
Сам винен! (Леся Українка, III, 1952, 141).
♦ Пожинати лаври див. лавр; Пожинати плоди
чого — одержувати те, що є наслідком праці,
діяльності; користуватися чим-небудь одержаним, досягнутим
у праці і т. ін. Роки вирішальних успіхів
соціалістичного будівництва, коли радянський народ уже міг
пожинати плоди своїх зусиль, стали новим етапом у
творчому розвитку Максима Рильського (Степан Крижанівський, М.
Рильський, 1960, 63).
3. тільки док. Жати якийсь час. Саме жали ячмінь, а він уже перестиг — сиплеться, тільки й можна по росі ранками жати, отож пожали [мати з сином], поки можна було, та й вернулися із степу зарані перед обідом (Андрій Головко, II, 1957, 422).
4. тільки док. Вижати, зжати все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. Чи я в полі не пшениця була..? Взяли мене да й пожали, У снопики пов'язали (Павло Чубинський, V, 1874, 438); Де був єчменець [ячмінець], овесець високо, — давно пожали (Гнат Хоткевич, II, 1966, 267).