в означеннях
Тлумачення, значення слова «поживати»:

ПОЖИВАТИ 1, аю, аєш, недок., розм. Проводити життя, жити, існувати. [Виборний:] Помагай-бі, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш? (Іван Котляревський, II, 1953, 19); Швець там [у хатині] поживає (Павло Грабовський, I, 1959, 211); — Як там поживає ваша дружина, товаришу гвардії майор? — запитав Хома (Олесь Гончар, III, 1959, 427).
 Жити-поживати; Жити та поживати, фольк. — жити якийсь певний, звичайно тривалий час. Жив-поживав козак заможний Клим (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 100); Колгоспи собі росли, розвивалися, багатіли, а колгоспні люди жили собі та поживали (Остап Вишня, День.., 1950, 112).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 774.

Коментарі (0)

ПОЖИВАТИ 2, аю, аєш, недок., ПОЖИТИ, иву, ивеш, док., перех., розм.

1. Уживати для їжі, пиття; їсти, пити. Поживай, Хведьку, то хрін, то редьку (більш нічого) (Номис, 1864, № 12003); [Іван:] Слухайте, дядьку, хочете ви спокійно дожити віку, ..ловити рибку в ставку, поживати варенички?.. (Володимир Самійленко, II, 1958, 149);
//  наказ. сп. поживай (поживайте), пожий (пожийте). Уживається як запрошення покуштувати що-небудь, поїсти, попити; у знач. «пригощайся», «пригощайтеся». — Прошу, частуйтеся! Сестро, кумо! Семене, Гнате! Сідайте, прошу вас, та пожийте, — припрошувала Мотря (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 44).

2. Використовувати що-небудь для своїх потреб, витрачати щось на свої потреби; користуватися чим-небудь. На світі так скупий живе: І сам не пожива — і людям не дає (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 169); А сонечко наче сміється та гонить: — Скоренько! боржій! мерщій! Поспішайся, поживай світа! (Марко Вовчок, VI, 1956, 312); Чи є що краще, лучче в світі, Як укупі жити, Братам добрим добро певне Пожить, не ділити? (Тарас Шевченко, I, 1951, 345); Так промисловець і пожив Антонів та Карпів заробіток (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 41).
Пожити смерті, діал. — умерти. Нащо вони [Остап і Соломія] стільки терпіли, стільки набідувались на Бессарабії, мало не пожили смерті у плавнях? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 382); З невидної дзвіниці забамкали нараз дзвони, мов знали, що хтось у селі пожив смерти [смерті] (Іван Франко, IV, 1950, 389).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 774.

Коментарі (0)