ПОЗОЛОЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОЗОЛОТИТИ і рідко ПОЗЛОТИТИ, очу, отиш, док., перех.
1. Покривати позолотою; фарбувати в золотий колір. — Посох треба позолотить, а змія зверху варто б для шику обсипати брильянтами... (Нечуй-Левицький, III, 1956, 381); Червоний місяць зійшов низько над степом. Наче якийсь чудний бутафор вирізав його з червоного паперу й випустив на небо, забувши позолотити (Юрій Яновський, I, 1958, 157); * Образно. Придніпровська осінь давно вже позолотила листя дерев (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 25).
2. Освітлюючи, надавати чому-небудь золотистого кольору, відтінку. Туди [у блакитну глибінь] кинув хтось жмут білоперих хмарин, мов оберемок весняного цвіту та рясту. Місяць позолочує їх (Степан Васильченко, II, 1959, 67); Сонце клонилося до заходу і позолочувало парк (Осип Маковей, Вибр., 1954, 192); А Сонце вище підплило І Хмари ті позолотило (Євген Гребінка, I, 1957, 50); Другого дня вранці, тільки-но сонце позолотило снігові верхи Чорногори, у селі з'явився двірський возний (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 15).
3. перен. Прикрашати зовні, подаючи,
рекомендуючи кого-, що-небудь у кращому вигляді, стані і т. ін.,
ніж це є в дійсності.
♦ Позолотити пілюлю див. пілюля; Позолотити
руку: а) дати гроші за ворожбу. Мені циганка
ворожити хоче, Лиш просить руку їй позолотить (Дмитро Павличко,
Бистрина, 1959, 215); б) дати хабара. [Бичок:] У мене
на тім тижні коняку украдено, скажу, що Андрій
украв, і свідки знайдуться!.. І суддя свій чоловік..
Становий — кум мій!.. А як і вище піду, то є чим руку
позолотити!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 455).