ПОЗО́РИЩЕ, а, сер.
1. заст. Видовище (у 2 знач.). З позорища увечері У терми сховався Святий кесар з лікторами (Тарас Шевченко, II, 1963, 292).
2. розм. Те саме, що ганьба 1. [Підгайний:]
Прийдеться привселюдно виявити хатній сором!.. Отакий
каламут, отаке позорище! (Марко Кропивницький, III, 1959, 87);
Розв'язку маєш бач яку —..дві вагонетки на боку, одна —
колеса вгору.. І невелика тут біда, позорище велике
(Петро Дорошко. Три богатирі, 1959, 74).
Виставляти (вести, волокти, тягти і т. ін.) на
позорище — робити предметом загального осміяння,
осуду. — Коли вестимуть мене з тюрми на позорище, чи
ти станеш зо мною разом? (Панас Мирний, III, 1954, 362);
Стояти на позорищі — бути предметом загального
осміяння, осуду. Ти знаєш, що.. кождий сміється над
тобою.. Стоїш на позорищі, а на душі тобі так, як би
тебе карали привселюдно (Лесь Мартович, Тв., 1954, 195).