ПОЗВИКАТИ, аємо, аєте, док.
1. з інфін. Звикнути робити що-небудь, поводитись яким-небудь чином і т. ін. (про всіх або багатьох). Вони [пересудливі жінки] вже, бачте, позвикали Скрізь по обідах куштувать (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 37).
2. до чого і з інфін. Звикнутися з чим-небудь (про
всіх або багатьох). Люди позвикали вже до такої
братньої ворожнечі [Ониська з Василем], хіба вже
дужче зчепляться, тоді тільки розводили (Панас Мирний, I,
1949, 218);
// також без додатка. Освоїтися з
чим-небудь, пристосуватися до чогось (про всіх або
багатьох). Бурлаки і бурлачки позвикали вже до такої
страви й їли, аж за вухами лящало (Нечуй-Левицький, II, 1956,
100); — Та хіба ж можна на такій воді жити? —
Позвикали вже ми... (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 29);
// до кого
і без додатка. Зжитися з ким-небудь (про всіх або
багатьох). І так позвикали одно з другим [Галя з
Івасиком], що як Параска.. не пускала Галі з свого
двору, то коли не вона, то він цілий день пронишпорить
коло тину (Панас Мирний, IV, 1955, 95); Трактористи
звали її своїм жайворонком. Справді, вони позвикали
до неї, як звикають до жайворонка, що всю весну
дзвенить їм над головою (Олесь Гончар, Дорога.., 1953, 12).