ПОЗИЧКА, и, жін.
1. Дія за значенням позичати,
позичити. Був голосок, та позички з'їли! (Номис, 1864,
№ 12454); — Що я йому, хатня робітниця, бігати по
хліб? «Позичте» — добрі мені позички, щодня (Яків Качура,
II, 1958, 20);
// Фінансова операція надання або
одержання грошей на певних умовах. Услід за
купівлею товарів на гроші з'явилася грошова позичка..
(Фрідріх Енгельс, Походж. сім'ї.., 1948, 129).
2. Те, що взяте або дане в борг. Свого часу, як
пригадав я собі тепер блискавкою, споминала мені мати
про якусь позичку (Ольга Кобилянська, III, 1956, 214); На весну
зовсім у селянина не стало хліба. Тижнів зо три
позичками жили, а тепер уже хто його знає, як і
жити — ніхто й позичати не став (Борис Грінченко, I, 1963, 249);
З грошових надходжень колгосп щороку виплачує
прибутковий та інші податки і збори, страхові
платежі і повертає грошові позички, одержані від банків
(Колгоспна виробнича енциклопедія, II, 1956, 424).
♦ Загрузати (загрузнути, загрузти) в (у) позичках
див. загрузати; У позичку [брати, взяти, давати, дати
і т. ін.] — у борг, з умовою повернення (брати, взяти,
давати, дати і т. ін.). Роздавав [Тихін], нехай вже
свій [хліб], усім даром; а то вже і купований, що
вже знаємо, що іменно по дорогій ціні купував, і той
роздає без грошей, ніби у позичку... (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 136); Дає [Кіндрат Комар] в позичку хлібця
пуд, просить повернути два (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960,
26).