ПОЗИВАТИ, аю, аєш, недок., перех. і без додатка.
1. Притягати когось до судової відповідальності,
подавати позов на когось, судитися з ким-небудь. Усяк
знав, що од його у селі усе лихо встає, та, еге! ..ніхто
не жалівся на його і не позивав його ніхто, бо
багатого батька син був (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 255); Схочу —
дам їсти, не схочу — й так буде, а що сам візьмеш —
позиватиму як злодія (Леся Українка, III, 1952, 638); Казав,
що просила ніби Марія і його, Якова, щоб звести з
чоловіком. Та він радив позивати, а не миритися
(Андрій Головко, II, 1957, 150).
Позивати в суд (до суду) — подавати до суду позов
на кого-небудь. Мислі до суду не позивають (Номис,
1864, № 5805); Повісив [Карпо] голову, мовчить.., той
чоловік, що позичав гроші, теж напосів, у суд хоче
позивати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 304); Позивати на суд —
викликати до суду, подаючи позов на кого-небудь.
[Казидорога:] Хочу злодія на суд громадський
позивати (Іван Франко, IX, 1952, 388); Руб руба позиває див.
руб1.
2. рідко. Спонукати до задоволення якої-небудь фізіологічної потреби. — Оця тарань так і позива на воду, — сказала вона й утерла рукавом рота (Данило Мордовець, I, 1958, 93).