Словник української мови

ПРАЦЬОВИ́ТИЙ, а, е. Який сумлінно ставиться до роботи (про людину). Розумна пані і моторна, Для неї трохи сих імен: Трудяща, дуже працьовита (Іван Котляревський, I, 1952, 71); Все село уважало його за найпоряднішого парубка, за чесного, працьовитого й ощадного (Іван Франко, V, 1951, 173); Бійці — переважно вінницькі, подільські, наддністрянські колгоспники — слухняні й працьовиті (Олесь Гончар, III, 1959, 25);
//  Який відзначається сумлінним ставленням до праці (про колектив). В працьовитім колективі всі заможні і щасливі (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 361); То переселенці з Пряшівщини. В селі кілька сімей таких. Дуже працьовитий народ (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 50);  * Образно. Попід віконням ходить хтось, — То журна осінь, тиха й працьовита (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 8);
//  у сполуч. із сл. руки. Роботящий, звиклий до праці. За мир у всьому світі — Це значить: за життя, За руки працьовиті, За матір і дитя! (Максим Рильський, III, 1961, 43); Так, він повертається до землі, він прикладе до неї свої працьовиті руки, починатиме нове життя (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 39);
//  Який виконує корисну роботу (про тварин або машини, механізми тощо). В повітрі пахощі липи, пахощі меду, гук та зик від працьовитої бджоли (Панас Мирний, I, 1954, 174); Коли ж трактори наближалися — жайворонячий щебет тонув у голосній мові працьовитих машин (Юрій Яновський, II, 1954, 129).