ПРАЦЬОВИ́ТИЙ, а, е. Який сумлінно ставиться до
роботи (про людину). Розумна пані і моторна, Для неї
трохи сих імен: Трудяща, дуже працьовита (Іван Котляревський,
I, 1952, 71); Все село уважало його за найпоряднішого
парубка, за чесного, працьовитого й ощадного (Іван Франко, V,
1951, 173); Бійці — переважно вінницькі, подільські,
наддністрянські колгоспники — слухняні й працьовиті
(Олесь Гончар, III, 1959, 25);
// Який відзначається сумлінним
ставленням до праці (про колектив). В працьовитім
колективі всі заможні і щасливі (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 361);
То переселенці з Пряшівщини. В селі кілька сімей таких.
Дуже працьовитий народ (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 50);
* Образно. Попід віконням ходить хтось, — То журна
осінь, тиха й працьовита (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 8);
// у сполуч. із сл. руки. Роботящий, звиклий до праці.
За мир у всьому світі — Це значить: за життя, За
руки працьовиті, За матір і дитя! (Максим Рильський, III,
1961, 43); Так, він повертається до землі, він прикладе
до неї свої працьовиті руки, починатиме нове життя
(Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 39);
// Який виконує корисну
роботу (про тварин або машини, механізми тощо). В
повітрі пахощі липи, пахощі меду, гук та зик від працьовитої
бджоли (Панас Мирний, I, 1954, 174); Коли ж трактори
наближалися — жайворонячий щебет тонув у голосній
мові працьовитих машин (Юрій Яновський, II, 1954, 129).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 523.